Нещодавно уряд США продовжував посилювати свою політику «взаємних тарифів», офіційно включивши Бангладеш та Шрі-Ланку до списку санкцій та запровадивши високі тарифи у розмірі 37% та 44% відповідно. Цей крок не лише завдав «цілеспрямованого удару» по економічних системах двох країн, які сильно залежать від експорту текстилю, але й спричинив ланцюгову реакцію у світовому ланцюжку поставок текстилю. Американська текстильна та швейна промисловість також опинилася під подвійним тиском стрімкого зростання витрат та потрясінь у ланцюжку поставок.
I. Бангладеш: Експорт текстилю втрачає 3,3 мільярда доларів, мільйони робочих місць під загрозою
Як другий за величиною експортер одягу у світі, текстильна та швейна промисловість є «економічним рятівним колом» Бангладеш. Ця галузь забезпечує 11% загального ВВП країни, 84% її загального обсягу експорту та безпосередньо забезпечує зайнятість понад 4 мільйонів людей (80% з яких – жінки). Вона також опосередковано підтримує засоби до існування понад 15 мільйонів людей у виробничих ланцюгах, що ведуть до початку та закінчують виробництво. Сполучені Штати є другим за величиною експортним ринком Бангладеш після Європейського Союзу. У 2023 році експорт текстилю та одягу з Бангладеш до США досяг 6,4 мільярда доларів, що становить понад 95% від загального обсягу експорту до США, охоплюючи середньо- та низькоцінові товари швидкого споживчого призначення, такі як футболки, джинси та сорочки, і слугуючи основним джерелом поставок для американських роздрібних торговців, таких як Walmart та Target.
Запровадження США 37% тарифу на товари з Бангладеш цього разу означає, що бавовняна футболка з Бангладеш, яка спочатку коштувала 10 доларів США, а експортна ціна становила 15 доларів США, після виходу на ринок США повинна буде сплатити додаткові 5,55 доларів США у вигляді тарифів, що призведе до зростання загальної вартості безпосередньо до 20,55 доларів США. Для текстильної промисловості Бангладеш, яка покладається на «низьку вартість та невелику норму прибутку» як свою основну конкурентну перевагу, ця ставка тарифу значно перевищила середню норму прибутку в галузі в 5%-8%. За оцінками Асоціації виробників та експортерів одягу Бангладеш (BGMEA), після набрання чинності тарифів експорт текстилю з країни до США різко скоротиться з 6,4 мільярда доларів США на рік приблизно до 3,1 мільярда доларів США, з щорічними втратами до 3,3 мільярда доларів США, що еквівалентно позбавленню текстильної промисловості країни майже половини її частки на ринку США.
Що ще більш критично, зниження експорту спричинило хвилю звільнень у галузі. Наразі 27 малих та середніх текстильних фабрик у Бангладеш припинили виробництво через втрату замовлень, що призвело до безробіття близько 18 000 працівників. BGMEA попередила, що якщо тарифи залишаться чинними більше шести місяців, понад 50 фабрик по всій країні закриються, а кількість безробітних може перевищити 100 000, що ще більше вплине на соціальну стабільність та безпеку засобів до існування населення країни. Водночас текстильна промисловість Бангладеш сильно залежить від імпортованої бавовни (близько 90% бавовни необхідно закуповувати у США та Індії). Різке падіння експортних доходів також призведе до дефіциту валютних резервів, що вплине на здатність країни імпортувати сировину, таку як бавовна, та створить замкнене коло «скорочення експорту → дефіцит сировини → скорочення потужностей».
II. Шрі-Ланка: 44% тарифні пільги зменшують прибуток, стовпова галузь на межі «розриву ланцюга»
Порівняно з Бангладеш, текстильна промисловість Шрі-Ланки менша за масштабами, але водночас є «наріжним каменем» її національної економіки. Текстильна та швейна промисловість забезпечує 5% ВВП країни та 45% її загального обсягу експорту, маючи понад 300 000 прямих працівників, що робить її основною галуззю для економічного відновлення Шрі-Ланки після війни. Її експорт до США переважно складається з тканин середнього та високого класу та функціонального одягу (такого як спортивний одяг та спідня білизна). У 2023 році експорт текстилю Шрі-Ланки до США досяг 1,8 мільярда доларів, що становить 7% імпортного ринку США для тканин середнього та високого класу.
Підвищення США тарифної ставки Шрі-Ланки до 44% цього разу робить її однією з країн з найвищими тарифними ставками у цьому раунді «взаємних тарифів». Згідно з аналізом Асоціації експортерів одягу Шрі-Ланки (SLAEA), ця тарифна ставка безпосередньо збільшить витрати країни на експорт текстилю приблизно на 30%. Взявши, наприклад, флагманський експортний продукт Шрі-Ланки — «тканину для спортивного одягу з органічної бавовни», початкова експортна ціна за метр становила 8 доларів. Після підвищення тарифів вартість зросла до 11,52 доларів, тоді як вартість аналогічної продукції, імпортованої з Індії та В'єтнаму, становить лише 9-10 доларів. Цінова конкурентоспроможність продукції Шрі-Ланки майже повністю впала.
Наразі низка експортних підприємств у Шрі-Ланці отримали «повідомлення про призупинення замовлень» від клієнтів із США. Наприклад, Brandix Group, найбільший експортер одягу зі Шрі-Ланки, спочатку виробляв функціональну білизну для американського спортивного бренду Under Armour з щомісячним обсягом замовлень 500 000 штук. Тепер, через проблеми з тарифами, Under Armour перевела 30% своїх замовлень на фабрики у В'єтнамі. Інше підприємство, Hirdaramani, заявило, що якщо тарифи не будуть скасовані, його експортний бізнес до США зазнає збитків протягом трьох місяців, і воно може бути змушене закрити дві фабрики, розташовані в Коломбо, що вплине на 8000 робочих місць. Крім того, текстильна промисловість Шрі-Ланки покладається на модель «переробки з імпортними матеріалами» (імпортна сировина становить 70% від загального обсягу). Блокування експорту призведе до накопичення запасів сировини, що поглине обігові кошти підприємств та ще більше посилить їхні операційні труднощі.
III. Внутрішній сектор США: потрясіння в ланцюжку поставок + стрімке зростання витрат, галузь у «дилемі»
Тарифна політика уряду США, яка, здається, спрямована проти «закордонних конкурентів», насправді спричинила «негативну реакцію» проти вітчизняної текстильної та швейної промисловості. Як найбільший у світі імпортер текстилю та одягу (з обсягом імпорту 120 мільярдів доларів у 2023 році), текстильна та швейна промисловість США демонструє тенденцію до «залежності від внутрішнього виробництва вище та імпорту нижче» – вітчизняні підприємства переважно виробляють сировину, таку як бавовна та хімічні волокна, тоді як 90% готової одягу залежить від імпорту. Бангладеш та Шрі-Ланка є важливими джерелами одягу середнього та низького класу та тканин середнього та високого класу для США.
Підвищення тарифів безпосередньо призвело до зростання закупівельних витрат американських підприємств. Опитування Американської асоціації одягу та взуття (AAFA) показує, що середня маржа прибутку постачальників текстилю та одягу в США наразі становить лише 3%-5%. Тариф у розмірі 37%-44% означає, що підприємства або «самі поглинають витрати» (що призводить до збитків), або «переносять їх на кінцеві ціни». Візьмемо, наприклад, JC Penney, американського вітчизняного роздрібного продавця, початкова роздрібна ціна джинсів, придбаних у Бангладеш, становила 49,9 долара. Після підвищення тарифів, якщо маржа прибутку має бути збережена, роздрібна ціна має зрости до 68,9 долара, що становить збільшення майже на 40%. Якщо ціна не буде підвищена, прибуток на пару штанів знизиться з 3 до 0,5 долара, що майже не залишить прибутку.
Водночас, невизначеність ланцюгів поставок поставила підприємства перед «дилемою прийняття рішень». Джулія Хьюз, президент AAFA, зазначила на нещодавній галузевій конференції, що американські підприємства спочатку планували зменшити ризики шляхом «диверсифікації місць закупівель» (наприклад, переведення деяких замовлень з Китаю до Бангладеш та Шрі-Ланки). Однак раптова ескалація тарифної політики порушила всі плани: «Підприємства не знають, яка країна наступною постраждає від підвищення тарифів, а також не знають, як довго триватимуть тарифні ставки. Вони не наважуються легко підписувати довгострокові контракти з новими постачальниками, не кажучи вже про інвестування коштів у побудову нових каналів ланцюгів поставок». Наразі 35% імпортерів одягу з США заявили, що вони «призупинять підписання нових замовлень», а 28% підприємств почали переглядати свої ланцюги поставок, розглядаючи можливість перенесення замовлень до Мексики та країн Центральної Америки, на які не поширюються тарифи. Однак виробничі потужності в цих регіонах обмежені (здатні забезпечити лише 15% імпорту одягу з США), що ускладнює заповнення прогалини на ринку, що залишилася після Бангладеш та Шрі-Ланки, у короткостроковій перспективі.
Крім того, споживачі США зрештою «розплачуватимуться». Дані Бюро статистики праці США показують, що з 2024 року індекс споживчих цін (ІСЦ) на одяг у США зріс на 3,2% у річному обчисленні. Постійне ферментування тарифної політики може призвести до подальшого зростання цін на одяг на 5-7% до кінця року, що ще більше посилить інфляційний тиск. Для груп з низьким рівнем доходу витрати на одяг становлять відносно високу частку чистого доходу (близько 8%), і зростання цін безпосередньо вплине на їхню споживчу спроможність, тим самим обмежуючи попит на внутрішньому ринку одягу США.
IV. Реконструкція глобального ланцюга поставок текстилю: короткостроковий хаос та довгострокове коригування співіснують
Ескалація тарифів США щодо Бангладеш та Шрі-Ланки, по суті, є мікрокосмом «геополітизації» світового ланцюга поставок текстилю. У короткостроковій перспективі ця політика призвела до утворення «вакуумної зони» у світовому ланцюжку поставок одягу середнього та низького цінового сегмента — втрати замовлень у Бангладеш та Шрі-Ланці не можуть бути повністю поглинені іншими країнами у короткостроковій перспективі, що може спричинити «дефіцит запасів» для деяких американських роздрібних торговців. Водночас, занепад текстильної промисловості в цих двох країнах також вплине на попит на сировину, таку як бавовна та хімічні волокна, що матиме непрямий вплив на країни-експортери бавовни, такі як США та Індія.
У довгостроковій перспективі світовий ланцюг поставок текстильної продукції може прискорити свою адаптацію до «ніршорингу» та «диверсифікації»: американські підприємства можуть додатково передавати замовлення до Мексики та Канади (які користуються тарифними преференціями згідно з Північноамериканською угодою про вільну торгівлю), європейські підприємства можуть збільшити закупівлі з Туреччини та Марокко, тоді як китайські текстильні підприємства, спираючись на свої «переваги повного промислового ланцюга» (повна система від вирощування бавовни до виробництва готової продукції), можуть взяти на себе деякі замовлення середнього та високого класу (такі як функціональні тканини та екологічний одяг), переведені з Бангладеш та Шрі-Ланки. Однак цей процес адаптації займе деякий час (за оцінками 1-2 роки) та супроводжуватиметься збільшенням витрат на реконструкцію ланцюга поставок, що ускладнить повне пом'якшення поточних галузевих потрясінь у короткостроковій перспективі.
Для китайських підприємств зовнішньої торгівлі текстильною продукцією цей раунд тарифних потрясінь створює як виклики (необхідність впоратися зі слабким світовим попитом і конкуренцією в ланцюгах поставок), так і приховані можливості. Вони можуть посилити співпрацю з місцевими фабриками в Бангладеш і Шрі-Ланці (наприклад, надання технічної підтримки та спільного виробництва), щоб уникнути тарифних бар'єрів США. Водночас вони можуть активізувати зусилля з дослідження ринків, що розвиваються, таких як Південно-Східна Азія та Африка, зменшуючи залежність від єдиного ринку в Європі та США, тим самим займаючи більш сприятливе становище в реконструкції світового ланцюга поставок.
Час публікації: 16 серпня 2025 р.